|
Назва території, на якій
живе український народ, змінялася на
протязі століть, подібно як і в інших
країнах світу. Змінялася в різні часи
і назва нашого народу відповідно до
політичного становища України й
українського народу та проявів
української свідомости і чужинних
впливів. Ці назви в різні часи
набирали іншого значення, ширшого або
вужчого, загальнотериторіяльного і
загальнонаціонального або, навпаки,
про-вінціяльного чи племінного. Ці
назви були частково місцевого
походження, частково приходили в
уживання з боку сусідів або
завойовників і відповідно до цього
були власними, прийнятими назвами, або
накинутими, примусовими. Деякі з них
були штучним продуктом і вживалися
тільки чужинцями, деякі мали навіть
тільки глузливе значення.
Основними назвами української
території й українського народу були
назви Русь і Україна. Назва Русь була
спершу прив'язана до землі й племени
полян коло Києва у відрізненні від
інших земель і племен, але з
поширенням Київської держави
поширилася й на всю українську
територію, навіть майже на всю Східню
Европу й прикріпилася передусім до
української території й українського
народу; зокрема на деяких крайніх
західніх українських територіях вона
до останніх часів зберігалася в
первісному значенні Русь = Україна,
русин = українець.
Назва Русь на означення України
вживається не тільки в литовсько-руських
літописах XIV—XVI ст,, але й за козацьких
часів, коли назва Україна вже широко
прийнялася. Б. Хмельницький хотів
визволити ввесь »руський народ по
Вислу«, в гадяцькому договорі
гетьмана І. Биговського 1658 р. Україну
названо «Великим Князівством Руським«.
В інструкції гетьмана П. Дорошенка (1670)
згадується теж «руський православний
український народ«. І чужинці, як, напр.,
Павло з Алеппо (1654), називають Україну
Руссю, а українців руслнами або ру-сами,
відрізняючи їх усюди від москви-нів,
яких аж до початкїв XVIII ст. знали
тільки під назвою москвичів,
москвинїв або москалів, а їхній край
під назвою Московія.
В західньоукраїнських землях в Австро-Угорщині
назва Русь і русин втрималася майже до
кінця XIX ст. на означення української
території й українського народу (аїшіішп
КиШеїшт у Львові, Руська Трійця, З'їзд
руських учених 1848 р. й ін.).
В XIV ст. за почином царгородського
патріярха для галицької митрополії, а
за тим і на означення Галицько-Володи-мирської
держави приймається назва Мала Русь (у
відрізненні від земель київської
митрополії, яку звали Великою Руссю —
термін, що його перебрали для своєї
держави московські великі князі).
За козацьких часів назву Мала Русь
перейняли київські письменники й
канцеляристи і на означення
східньоукраїн-ських земель у формі
Малоросія або Малоросійська Україна,
несвідомо підготовляючи тим
московському урядові ґрунт для
введення в XVII—XVIII ст. урядової назви
Малоросія на означення гетьманської
України. Назви малорос, малоруський
дістають від того часу »об'єдинительний«
характер і набирають, особливо в XIX ст.,
згірдливого сенсу.
В російській мові вживалися із
середини XIX ст. штучні терміни Южиая
Русь, южнорос, що тепер теж мають
значення, аналогічне до Малоросія —
малорос.
За аналогією з назвою Малоросія з
середини XVIII ст. починають вживати
штучної назви Новоросія на означення
території Південної України. Цей
термін виник у наслідок того, що на
землях Південної України утворена
була в 1764 р. Новоросійська губернія;
після знищення Запорізької Січі вся
Південна Україна дістала назву
Новоросійський Край. Ця назва
спричинилася до того, що в XIX ст.
поширилося хибне уявлення, ніби »Новоросія«
не є Україна, і вона стала випадати з
поля зору істориків, які вивчали
минуле Лівобережної і Правобережної
України. Відбилося це уявлення і на
вимогах російського тимчасового
уряду під час переговорів із
Центральною Радою влітку 1917 року.
Останнім часом назва Південна, або
Степова, Україна цілком заступила
штучну назву Новоросія.
Одначе і первісна назва Русь, русий й
усі інші назви поступилися місцем теж
старому термінові Україна, українці,
що від кінця XIX ст. виключно вживається
і українцями, і чужинцями на означення
нашої території й нашого народу.
З назвою Русь, Україна, Малоросія тощо
зв'язана широка література різними
мовами, зокрема українською,
російською, польською і німецькою.
Питання про цю термінологію творить
вихідний пункт у всій схемі
української історії й тому докладно
розглядалося в творах наших видатних
учених, зокрема »Істо-рІЇ України-Руси«
М. Грушевського та його спеціяльних
працях. Огляд усього питання подають
праці Л. Цегельського, Д. Дорошенка, М-
Андрусяка й В. СІчин-•ського, які
зазначаємо в літературі цього відділу.
З.Кузєля |
